Попелюшка.

 Я здаюся собі Попелюшкою,

якій заманулось тепла.

Неслухнянкою, непослушкою -

все лишила й на бал утекла.

Забагла позмагатися з долею,

 порозвіять жалі свої.

ну, а вдома мішки із квасолею

перебрати б до ранку її.

Ну, а вдома  город не покопаний,

засадити б до ранку його.

Ах, мій принце, як лине потоками

тепле сяйво із серця твого.

Огортає, колише, закутує,

душу палить при самім дні,

наче гріх свій життя спокутує,

так воно завинило мені.

І обличчя у всіх розпрозорені

чи то музика, чи солов"ї

і до мене сміються зорями

очі ніжно-лукаві твої.

Та в повітрі настоянім чарами

я вже чую подих біди.

Скоро північ - годинник ударами

порозвіє свято, мов дим.

І стоятиму я мов зурочена:

дране платтячко все в золі.

Де карета моя позолочена?

Покотився гарбуз по землі,

порозбіглися мишенятами

буйні коні у поле масне...

Каже казка, що ти шукатимеш,

по усьому світі мене....

 

Валентина Малишко